Критиканы!

5.

Петро Балей, на жаль, бачить у сьогоднішній Україні лише те, що хоче побачити, а точніше — те, що збігається з поглядами та прогнозами його улюбленця Липинського. Засліпленість одним, некритично засвоєним, хоч і справді блискучим автором спонукає його до наївних сентенцій, коментувати які (принаймні в Україні) просто ніяково: «Незрозуміло мені, — риторично запитує П. Балей, — чому український інтелігент після 70-літнього охлократично-більшовицького пекла на Україні мав би боятися свого монархізму англійського типу?..» Але ж не може досвідчений публіцист не знати, що авторитет і стабільність монархічної влади закорінені в глибокій традиції, якої Україна ніколи не мала, в «Богом-даній» легітимності, без якої наш монархізм буде так само охлократичним, як і більшовизм, тобто належатиме аж ніяк не до англійського, а до значно ближчого нам албанського типу.

Кількість визначень, що вживаються нині з префіксом "пост-", здається, свідчить про загальну згоду, що ми переживаємо не власний час, а живемо після минулого. Наша культура "пост-колоніальна", суспільство "пост-тоталітарне", політичні практики "пост-радянські", а література, звичайно ж, "пост-модерністична". Якщо це тільки не погана звичка до незрозумілих слів, префікс "пост-" має свідчити, що минуле розглядається як щось більш значуще і цілісне, ніж несформована і несамодостатня сучасність, яка тільки й може визначити себе, що за принципом несхожості з тим, що було до "пост-у".

Про кожний із трьох досьогодні опублікованих романів п.єАндруховича написано вже чимало, і часом навіть незле. Долучати свій голос до численних вигуків захвату чи скептичних ремарок було б щонайменше легковажно. Але оскільки недавно видана книжка, яка об-єднала в собі два перших романи, "Рекреації" та "Московіаду", не дочекалася ще поважних рецензій, моє вторгнення в царину літературної критики може бути вибачене принаймні цією обставиною. Згадана книжка відкриває собою серію під багатообіцяючим гаслом - "Модерна українська література" (хоча, як випливає з оголошеного проспекту серії, її модерність ризикує на першому ж випуску й вичерпатися). Звичайно, тексти, явлені публіці у названому виданні, не нові; останній із двох романів написано майже п’ять років тому, тож, мабуть, давно збіг той час, коли варто було писати на них рецензії в точному смислі слова.